(душі померлих)

n pl міф.

лемури (душі померлих)

* * *

n; pl; міф.

1) чаклунський, магічний

2) що займається некромантією; що викликає душі померлих

* * *

1) мiф. Харон, перевізник душ померлих

2) перевізник

благати

1) чаклувати, займатися магією

2) показувати фокуси

3) викликати духів (тж conjure up)

4) викликати в уяві

* * *

1) показувати фокуси

2) чаклувати, займатися магією

3) (тж. conjure up) викликати в уяві; викликати (духів, душі померлих)

4) часто зробити немов чарами; дістати чудом

5) icт. благати, заклинати

1) мiф. Харон, перевізник душ померлих

2) перевізник

1) показувати фокуси

2) чаклувати, займатися магією

3) (тж. conjure up) викликати в уяві; викликати (духів, душі померлих)

4) часто зробити немов чарами; дістати чудом

5) icт. благати, заклинати

n; pl; міф.

мифол. мани (-нів), душі померлих; (спец.) лари (-рів), пенати (-тів).

1. n

1) душа; серце

2) рел. дух, душа

3) суть; невід'ємна властивість; основа

4) центральна постать; натхненник

5) людина, особа

6) нахил, потяг

2. v розм., церк.

збирати гроші напередодні дня померлих (тж to go a-souling)

* * *

1) душа, серце; peл. душа, дух

2) сутність, невід'ємна властивість, основа; символ, уособлення; центральна фігура, натхненник

3) людина

4) схильність, тяжіння

5) душа, задушевність (у виконанні музики, негритянської); соул ( стиль блюзу)

6) cл. дух негритянського народу; самосвідомість ( американських) негрів

7) соул, негритянська музика ( soul music)

8) негритянська кухня ( soul food)

СМЕРТЬ - природний кінець існування живої істоти. Людині притаманна здатність ставати у певне відношення до своєї смертності, осмислювати її. Історично першим є епічне ставлення до С. в культурах родових суспільств, коли власна С. людини ототожнювалася із С. предка (культ предків), а саме життя сприймалося як приготування до посмертного існування (культ померлих у Єгипті). З посиленням відчуття особистісного буття постає трагічне ставлення до С. (буддизм в Індії, даосизм у Китаї, зороастризм в Ірані, давньоєвр. релігія, деякі релігії й філософські течії в стародавній Греції). Філософський зміст проблеми С. сконцентровано в питаннях про смисл С. як завершального моменту людського життя і значення страху С. Важливість проблеми С. у філософії визначається парадигмою осмислення особистісного буття. Тому дана проблема не є центральною у філософських концепціях надособистісного чи безособового ґатунку (натурфілософія, пантеїзм, просвітницький раціоналізм, ідеалістична філософія Фіхте й Гегеля, позитивізм, матеріалізм, включаючи марксистський, концепції "волі" і "вічного повернення" у Шопенгауера, Ніцше, Гартмана, Шпенглера та ін.). Античній філософії притаманне загалом раціоналістичне осмислення С.: С. або не стосується людського існування (стоїки, Епікур), або осмислюється як звільнення безсмертної душі від обмеженого тілесного існування (Піфагор, Сократ, Платон, неоплатонізм) О. собистісний принцип лежить в основі християнського одкровення, за яким жертвою Ісуса Христа людині дано можливість подолання С. й успадкування вічного життя. Страх С. (і посмертної долі людини) уособлює образ Страшного Суду. Власне в контексті юдейсько-християнської традиції постає й розуміння С. як таїни возз'єднання іманентного і трансцендентного, людського і божественного у творчості Лютера, Канта, К'єркегора, а в XX ст. у філософії релігійного екзистенціалізму (Бердяєв, Бубер, Марсель, Шестов, Ясперс), "діалектичній теології" Варта, Бультмана, Тилліха. Значення страху С. й усвідомлення С. як умови автентичності людського буття є принциповою проблемою і для атеїстичного екзистенціалізму (абсурдність буття, за Камю; С. як фактичність людського буття через вибір, за Сартром; буття до С. як екзистенціал у фундаментальній онтології Гайдеггера). Проблема С. посідає одне з чільних місць у сучасній філософії людини; прикладний аспект є предметом міждисциплінарних досліджень етики, правознавства, медицини та ін.